До Міжнародного дня танцю, Надія Лихолоб — заступниця Голови правління ЦМЗУ по зв’язкам з громадськістю та головний архівіст Центрального державного архіву зарубіжної україніки, підготувала цікавий матеріал використавши добірку архівних документів, що присвячені внеску представників української діаспори у розвиток народного танцювального мистецтва.

«Народний дух з занепаду підняти»
(Пантелеймон Куліш)

Щороку 29 квітня у всьому світі відзначається Міжнародний день танцю, присвячений всім стилям танцю, який почали відзначати з 1982 року за ініціативи Міжнародної ради танцю ЮНЕСКО.

Звичайно ж, в цей день весь танцюючий світ – колективи театрів опери і балету, сучасні танцювальні трупи, ансамблі сучасного бального і народного танцю та інші, як професійні, так і самодіяльні артисти – відзначають своє професійне свято. Святкують це свято й українські танцювальні колективи – а українці, як відомо, одні із найтанцюючих націй в світі. Українські танці – запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, висока й самобутня культура українського народу. Вони вже більше як століття приносять насолоду поціновувачам народної хореографії і продовжують свій розвиток на сучасній сцені.

І завдячувати поширенню у світі українського танцювального мистецтва потрібно, в першу чергу, українській еміграції, яка на початку ХХ ст. на чужині, і не завжди у сприятливих умовах, проводила активну культурно-освітню діяльність, прагнучи зберегти національну самобутність. Так, українське мистецтво було вже знане у часи після Першої світової війни у Китаї та Японії, і не в останню чергу завдяки вихідцям з України, що проживали на Далекому Сході. Українська колонія у Харбіні привносила у життя свій особливий, яскравий колорит – там процвітало національне мистецтво, діяла українська драматична і оперна трупа, чудовий хор. Драматична трупа ставила такі українські п’єси, як «Запорожець за Дунаєм», «Ой, не ходи Грицю», «Наталка-Полтавка», «Майська ніч», «Ніч на Івана Купала», «Нещасне кохання», «Ніч на Різдво» та інші, в композицію яких органічно вплелися танцювальні сцени. До речі, саме під впливом перегляду вистави «Наталка Полтавка» у Владивостоці (1915 р.) український хореограф, кінорежисер і педагог Василь Авраменко вирішив стати танцюристом.

На той час у Харбіні гастролювала професійна українська трупа – Товариство українських артистів під керівництвом Костянтина Кармелюка-Каменського (заснована у Києві, 1904 р.). У 1912 р. трупа успішно гастролювала в Порт-Артурі та Харбіні, а в 1916 р. – у Шанхаї виступала з українськими виставами у французькій концесії. Трупа Костянтина Кармелюка-Каменського – одна із перших українських театральних колективів, що гастролювала в Японії (1916 р.).

Українці у вільному світі. Ювілейна книга Українського Народного
Союзу з нагоди 60-річчя, 1894–1954. Джерсі-Сіті, 1954 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 1050

У таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914–1923 рр.), що виникли після Першої світової війни та після завершення Українських визвольних змагань (1917–1921 рр.), також була налагоджена діяльність мистецьких та освітніх осередків (драматичних товариств, театрів, хорів, курсів, шкіл тощо), де українські народні танці були невід’ємною частиною українських п’єс і різноманітних культурно-просвітницьких заходів; провадилася інтенсивна національно-патріотична й виховна робота.

Актори «Драматичного товариства імені Івана Котляревського» табору для
інтернованих українських вояків у Фрайштадті, (Австро-Угорщина), [1915–1916 рр.]
ЦДАЗУ, ф. 7, оп. 1, спр. 6, арк. 17, 32

Популяризації українських національних танців присвятив все своє життя Василь Авраменко (1895–1981) – великий патріот України та помітна постать в історії українського мистецтва XX століття. І його творчий злет як хореографа почався фактично з Калішського табору для інтернованих вояків УНР (Польща), де він зорганізував у 1921 р. танцювальну школу, і звідки власне почався тріумф українського народного танцю в Європі, Америці та інших країнах світу.

Уривок спогадів Василя Авраменка про початок відродження українського національного танку у таборі для інтернованих українських вояків у Каліші (Польща) на початку лютого 1921 р., б/д
ЦДАЗУ, документи на стадії науково-технічного опрацювання
О. Карпенко. Титульний малюнок. Архів Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці.
Архів Авраменка Василя (1895-1981). Течка № 20.
[Електронний ресурс].– Режим доступу: http://geroika.org.ua/
(дата звернення 29.04.2020 р.). – Назва з екрана.
Шаржі О. Карпенка на танцюристів першої школи українського танцю Василя Авраменка
у таборі для інтернованих українських вояків у Каліші (Польща), [1921 р.]
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2332

Відроджуючи український народний танець, Василь Авраменко організовував інструкторські курси та школи українських національних танців спочатку у Західній Європі, а згодом у Канаді та США, куди він емігрував наприкінці 1925 р. і де виступав із концертними програмами.

Василь Авраменко з наймолодшими солістами своєї
танцювальної школи у Форт-Вільямі. Онтаріо, 1926 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 3118-О

Початком великого тріумфу Василя Авраменка стала Канадська національна виставка в Торонто (1926). Тоді його колектив дав 12 восьмихвилинних виступів, за якими спостерігали 25 тис. осіб. Але вершиною його сценічного успіху та українського народного танцю можна вважати концерт у Метрополітен-опері в Нью-Йорку (1931), участь у якому взяли понад 500 танцюристів та 100 хористів. Це було гідне відзначення 10-ліття з дня заснування першої школи українського національного танцю в Каліші та 35-річчя маестро. Танцювальний колектив під орудою Василя Авраменка брав участь у спільному концертному турне з хором Олександра Кошиця на честь 200-літнього ювілею Джорджа Вашингтона (1932), виступав на Всесвітній виставці в Чикаго (1933) та інших культурних заходах. Через танцювальні курси Василя Авраменка пройшли незліченні тисячі української молоді в діаспорі, що зв’язали їх тісніше з українським народом і його культурою. І, зокрема, у числі учнів його курсів були Михайло Теліга та Олена Теліга (Шовгенів), відомий голлівудський кіноактор українського походження Джон Годяк (Іван Годяк), Маруся (Мері) Бек – державна, політична й громадська діячка (США), перша українка – радна та мер у Детройті та ін.

Програма вечора українських національних танців в Тейлорі і Скрентоні, 1–2 листопада 1929 р.
«Народна воля», Скрентон, ч. 122, 31 жовтня 1929 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 108

Проте Василь Авраменко прославився не тільки як балетмейстер, хореограф, педагог та засновник шкіл українського національного танцю. В історії українського кіно він залишив своє помітне місце як сценарист, режисер і продюсер української кіноіндустрії за кордоном, заснував свою кіностудію, здійснив екранізацію «Наталки Полтавки» (1937) і «Запорожця за Дунаєм» (1939), був режисером і продюсером низки документальних фільмів, що демонструвалися в кінотеатрах США, Канади та інших країн світу. Митець звертався до кінематографу у першу чергу для популяризації українського танцю: його фільм «Тріумф українського танцю», що вийшов на екрани у 1954 р., став результатом його двадцятип’ятилітньої творчої роботи на ниві танцювального мистецтва. Крім того, ще у 1947 р., Василь Авраменко видав книгу «Українські народні танки, музика і стрій», у якій теоретично підсумував результати своєї творчої та наукової діяльності.

Фрагмент презентаційного буклету першого українського звукового
фільму-опери В. Авраменка «Наталка Полтавка». Нью-Йорк, 1936 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 895

Внесок української діаспори у збереження традицій та українське мистецтво загалом, і Василя Авраменка, зокрема, був настільки потужним, що сьогодні українські танцювальні колективи існують та активно концертують у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Європі, Південно-Африканській Республіці, Йорданії, Австралії, Японії, Китаї та багатьох інших країнах світу. Українським народним танцем захоплюються мільйони глядачів і найвибагливіших знавців народної хореографії, і навіть королівські особи.

Престолонаслідник Великої Британії Чарльз, принц Уельський під час відвідин української
громади в Дербі (Англія). 27 лютого 1981 р. «Forum», Скрентон, ч. 47, 1981 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 3445

Українські національні танці, що їх популяризував Василь Авраменко, гастролюючи Австралією, Північною і Південною Америкою, Ізраїлем, мали величезний національно-освітній та політично-пропагандивний вплив на представників української діаспори, та разом із хоровим мистецтвом урятували душі молодого покоління, відірваного від рідного краю предків. Сьогодні майже всі імпрези в українській діаспорі включають у свої програми виступи українських танцювальних колективів, основи створення та традиції яких були закладені стараннями Василя Авраменка.

І яскравим прикладом продовження традицій народного танцювального мистецтва українською діаспорою, можна назвати творчу діяльність Центру підтримки і розвитку культурної спадщини «Трембіта» та Української недільної школи «Трембіта» в Афінах, керівником яких протягом багатьох років є п. Алла Лобач. Завдяки ініціативі центру у 2011 р. було засновано 5 дитячих хореографічних колективів. Свій шлях творчі колективи розпочали із створення дитячого хореографічного ансамблю при Українській недільній школі «Трембіта» у 2011 р., незмінним керівником якого до 2016 р. була Савчук Алла. У 2016 р. молодіжний і дитячий колективи очолив Алкіадіс Котцас. З 2017 року утворився жіночий хореографічний ансамбль «Червоні коралі», який виконує традиційні українські танці. Керівником новоствореного колективу став відомий хореограф Анастас Канаріді, який згодом став хореографом і молодіжного дівочого ансамблю «Гармонія». Репертуар цього колективу – сучасні та етнічні танці України. У 2018/2019 навч. році дитячу хореографічну групу «Трембіти» очолювала Аліна Кашіцина, а в 2019/2020 – Наталія Довгопол. Дитячі танцювальні колективи Української недільної школи «Трембіта» беруть участь у різноманітних заходах української діаспори у Греції, міжнародних культурно-просвітницьких заходах за участі Посольства України у Грецькій Республіці та громадських організацій Греції. Виступи юних танцюристів (молодшої й старшої хореографічної груп) та співаків ансамблю при Українській недільній школі «Трембіта» були високо оцінені свого часу учасниками міжнародного проекту UNESCO «Dialogue among people cultures, through the UNESCO World cultural, natural and intangible Heritage» (Корінф, 2014 р.). Бажаємо їм успіху в подальшій творчій діяльності!

Підсумовуючи, можна сказати, що українське народно-танцювальне мистецтво стало невід’ємним компонентом життя України і світової хореографії та має великі перспективи на майбутнє. І велика заслуга в цьому належить «батькові українського танку» Василеві Авраменку та його послідовникам. Василь Авраменко увійшов до історії світового мистецтва як один із найвидатніших українських митців, якому судилося здійснити свою місію посланця України до народів світу. До звершень митця належить розкриття перед світом образу рідного, феноменально обдарованого народу та його найцінніших духовних надбань – волелюбності та поетичного світовідчуття, в яких відбилося єство правічної мистецької культури України.

Користуючись нагодою, пропонуємо долучитись до перегляду документального онлайн-проєкту ЦДАЗУ «Ой, гоп, чобітки, піддайте охоти! Потанцюєм досхочу – підем до роботи!», присвяченого внеску представників української діаспори у розвиток народного танцювального мистецтва та приуроченого 125-річчю від дня народження Василя Авраменка за посиланням.

Автор: Надія Лихолоб

Джерело:

До Міжнародного дня танцю, Центральний державний архів зарубіжної україніки ділиться добіркою архівних документів української діаспори

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *