Художниця з української діаспори в США Оля Рондяк черпає натхнення у своїх українських коренях та розповідає через мистецтво історію своєї родини й життя в українській діаспори. Про це йдеться у відеоролику Kyiv Post про мисткиню.

 

Як зазначається, Рондяк виросла в США. Вона щосуботи відвідувала українську школу, церкву, вивчила українську мову та ідентифікувала себе як українка. «Моє ім’я тоді було незвичне для американців, вони перепитували, що воно означає, і я пояснювала, що я українка. Загалом, упродовж усього свого життя я була своєрідним адвокатом і послом України та її свободи», — розповідає художниця.

Вона зростала з розмінням, що Україна і Росія різні. «Ми в діаспорі хотіли, щоб Росія залишила Україну у спокої», — розповідає Рондяк.

Коли вона разом з чоловіком переїхала в Україну в 1995 році, і їй знадобився деякий час, аби адаптуватися. Адже сучасна Україна відрізнялася від тієї України багато десятиліть тому, яку пам’ятала мати мисткині. Крім того, художницю неабияк спантеличило те, що в Києві говорили російською.

Врешті-решт мисткиня усвідомила, що «в Америці я була українкою, в Україні – американкою, і це переплетення важливе, адже саме так я виросла — з відчуттям обох культур», — зазначила Рондяк.

У 2018 році мисткиня представила в  Українському інституті Америки в Нью-Йорку та в Києві виставку «Identity, Interrupted» («Ідентичність, перервана»), яка народилася, зокрема, під під впливом Революції гідності 2013-2014 років.

У своїй творчості Рондяк полюбляє використовувати традиційні речі, осучаснюючи їх. Одним з найулюбленіших виробів є лялька-мотанка – традиційна українська іграшка з тканини. У період Революції Гідності Рондяк почала робити такі ляльки з гіпсу.

В одній з експозицій своєрідна лялька-мотанка уособлює мати-природу. Мисткиня створила цю композицію зі сміття (здебільшого, різноманітних обгорток), яке зібрала в лісі неподалік від свого будинку.

Рондяк також дуже полюбляє відновлювати старий одяг та змінювати його цільове призначення. Приміром цього є її колекція сучасних яскравих курток, на які мисткиня перетворила гамівні сорочки. «Це ніби демонстрація того, як взяти те, що тримає тебе в заручниках, та звільнитися і подолати це – буквально чи фігурально», — пояснює художниця.

Головним джерелом свого творчого натхнення Рондяк називає історію своєї родини. Вона нерідко вбудовує у роботи листи своєї бабусі, з якою ніколи не зустрічалася. Бабусю мисткині за часів Другої світової відправили до жіночого трудового табору в Мордовію (РФ), де вона важко працювала 10 років і багато часу потому не знала нічого про долю своїх рідних.

Як розповіла художниця, її бабуся в таборі почала створювати гарні вишивки, використовуючи мішки з-під картоплі в якості полотна, риб’ячі кістки замість голок і нитки з одягу для створення візерунку. Після виходу на волю бабуся нашила ці вишивки на свій одяг і повернулася додому на західну Україну.

Згодом ці вишивки бабуся мисткині віддала священнику, який повертався до США, з надією, аби йому вдалося відшукати її родину в Америці. У 1980 році видання Chicago Tribune розповіло про ці вишивки у статті «З радянських в’язниць з надією». Завдяки діаспорі вдалося відшукати мати Олі Рондяк в Огайо і передати їй бабусини роботи.

Серед творчого здобутку мисткині є ікона «Мати Мордовія», зроблена на честь незавершеної вишитої ікони її бабусі. На ній зображені бабуся і мати Олі Рондяк, частини бабусиних вишивок, бабусини листи, деякі символічні речі (зокрема, посвідчення біженця дідуся мисткині).

Як зазначається, «ці потайки вишиті ікони, які було таємно вивезено з Росії і потім передано з України, розповідають історію надії і віри в умовах політичних переслідувань».

Художниця відзначає: біль і трагедія її родини та водночас чимала сила і віра – це та комбінація, з якої мисткиня бере натхнення для своєї творчості.

Відео: KyivPost

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *